У безбар’єрній автошколі МВС, що діє на базі Вінницького вищого професійного училища ДПО навчаються люди з різним досвідом, долями та мотивацією. Одним із таких є 41-річний ветеран Олександр Парфенюк, який сьогодні впевнено рухається до отримання водійського посвідчення і нового етапу в житті.

Олександр — кухар-кондитер за освітою, до повномасштабної війни працював збірником меблів, захоплювався велоспортом і фактично жив на велосипеді: Основний мій транспорт завжди був велосипед — ним всюди пересувався, — згадує він.

З перших днів повномасштабної війни прийшов у військкомат. Так сталося, що служити він розпочав саме в День Незалежності України. Працював у підрозділах БПЛА, служив у десантно-штурмовій бригаді.

Поранення отримав під Білогорівкою: Сутеніло. Вийшов погасити генератори, почув над собою звук дрона… Впав закрив руками голову. Поруч впала граната... У ногу зайшли осколки. Найголовніше — що голова залишилася ціла, — каже Олександр.

Після цього був шлях реабілітації — спершу в Києві, потім у Вінниці. Поруч були рідні, побратими, медики: Нам не давали відчути себе "не такими". Підтримували, ставилися так, ніби все добре. Це дуже допомагає. Я завжди стараюсь бачити позитив і не падати духом.

Про можливість навчатися в безбар’єрній автошколі Олександр дізнався у Veteran Hub.

Після списання проходив у ветеран-хаб і почув, що з’явилась така послуга. Дали контакти — зателефонував і записався. Ось тепер навчаюся, — розповідає він.

Каже, що заняття стали для нього джерелом гарного настрою: Буває сумно... А приходиш сюди — і одразу заражаєшся позитивом, енергією. Викладач дуже подобається, все пояснює зрозуміло, атмосферу створює чудову.

Автошкола ВВПУ ДПО стала першою безбар’єрною у Вінниці та сьомою в Україні в межах флагманської програми Першої леді Олени Зеленської "Безбар’єрні автошколи". Олександр відзначає, що адаптовано зручно і продумано: Кабінети дуже зручні. Мені з милицею легко пересуватися, є де стати, де сісти. Все облаштовано так, що я не відчуваю жодного дискомфорту.

Він уважно вивчає Правила дорожнього руху: Мені подобаються всі теми — стараюся все розуміти. Раніше прав не мав. Планував йти на іншу категорію, але пішов служити. А тепер життя змусило — треба пересуватися, треба вміти їздити.

Після поранення Олександр активно шукає себе у мирному житті: проходить різні курси, зараз зареєструвався на курси кібербезпеки. Каже, що повернутися до роботи зі складання меблів вже не зможе — це важко фізично, та й він прагне нового.

Після отримання посвідчення, мабуть, мрію одразу купити авто. Їздити до батьків, по справах. Це питання комфорту, мобільності і свободи.

Олександр дає прості, але сильні слова тим, хто вагається вступати до автошколи: Все, що можна, ми вже відбоялися. Це не страшно. Треба жити, треба шукати можливості та позитив. А група змішаного типу — дуже комфортна. Ми в дружній атмосфері, і це підтримує.

Історія Олександра доводить: бар’єри існують лише доти, доки ми дозволяємо їм стояти на шляху. Тож якщо ви мрієте про мобільність, свободу та нові можливості — сміливо вступайте до безбар’єрної автошколи. Ми поруч, аби підтримати, навчити та допомогти кожному зробити свій крок уперед.