Його позивний — "Ректор". І це не випадково. До повномасштабної війни Олександр Гуйван навчав інших: відповідав за професійну та практичну підготовку у нашому училищі. А потім сам пішов туди, де всі ці знання перевіряються на практиці — на передову.

У червні 2024-го він добровільно долучився до стрілецького батальйону поліції особливого призначення. Після навчання — Торецьк, Донеччина. Робота, де немає «умовно» чи "приблизно". Є рішення, від яких залежить життя.

У лютому він підірвався на міні. Вижив. Довге лікування, реабілітація, поруч — родина. І повернення. Спочатку — у стрій, на посаду в батальйоні. А згодом — туди, звідки починав: до свого училища.

Він не любить говорити про себе. Зате часто згадує побратимів — Рубік, Сід, Джин, Валєт, Джокер. Каже, що завдячує їм життям. І досі тримає з ними зв’язок, допомагає, чим може.

"На війні швидко розумієш, що головне — це люди поруч. Техніка може підвести, дрони можуть не долетіти, але якщо поряд надійні — ти вистоїш", — каже Олександр. Сьогодні Олександр знову навчає. Але його заняття вже інші. Бо за його словами — досвід, який не прочитаєш у підручнику.

І, мабуть, саме тому його слухають уважніше.